Журналістика – то не лише про стандарти роботи, але і про стандарти життя – журналістка UA: Українське радіо Буковина Аліна Хрищук

Аліна Хрищук працює журналісткою на UA: Українському радіо Буковина,  її на Буковині знають не лише як радіоведучу, я і як дівчину, котра розповідає про життя гуцулів, їхні традиції, діалект та стиль життя. Ми розпитали Аліну про те, чому працює на Суспільному, що спонукало її розповідати унікальні історії селян гірської місцевості, а також про те, чого чекати слухачам UA: Українського радіо Буковина в новому радійному сезоні.

–  Чому обрала для себе роботу на UA: Українському радіо Буковина?

Все почалося з пропозиції розповідати про життя та побут горян – так з’явилася авторська рубрика «Гуцульські мандри» у ранковому шоу «Інформаціний сніданок». Це були радіорепортажі з фестивалів, інтерв’ю з місцевими вівчарями, записи гри на автентичних інструментах і не лише. Спочатку я думала, що то непогана практика на 5 курсі навчання на кафедрі «Журналістики», але чим більше знайомилася з роботою Суспільного, тим більше хотіла стати частиною цього ЗМІ. Тут, окрім місії розповідати «про» людей, використовують ще й важливий прийменник працювати «для» людей – регіонально, збалансовано, актуально. А отже, якісно. Коли ти в команді, яка є лідером з дотримання журналістських стандартів, всі запитання «чому» ти тут — стають риторичними.

–  Як розпочинається твій робочий день?

Бажано повільно… Люблю довгі ранки, вони налаштовують мене на продуктивний день. Роблю три основні речі. Перше – обов’язково снідаю, п’ю каву і 15-20 хвилин читаю художню літературу. Моє правило – краще одну сторінку, аніж нічого. Зараз – це сторінки Тараса Прохаська «НепрОсті». До речі, теж про гори. Друге – перегортую стрічку новин, аби знати чим живе область і обрати тему для ефіру. І третє – якщо вечір попереднього дня не завершився плануванням (а це буває рідко), то обов’язково пишу основні і другорядні справи. Більше напишу – більше зроблю.

Якби мені поставили це запитання рік тому, я би пожартувала, що день починається дуже швидко і дуже рано. Адже коли упродовж року була ведучою ранкового шоу, то підйом був о 5:00 і каву та читання книжок замінювала тепла вода, аби прокинувся голос, і сценарій ефіру, аби проснувся мозок.

 –  Розкажи про актуальні проєкти на радіо, що наразі цікавого у весняному сезоні?

Окрім прямих ефірів, де розглядаємо актуальні регіональні, а серед них і сезонні теми, маємо й інші різнопланові проєкти. Серед них є і ті, які готуємо тривалий час, поки не вичерпаємо весь потенціал та ресурс. Рекомендації психологів можна почути у проєкті «Екомислення», а поради медиків – у проєкті «Що робити, якщо…». Про видатних науковців, які жили чи народилися на Буковині, розповідаємо у випусках «Наука в іменах», а про буковинок, які своєю працею вплинули на розвиток краю, а може й України, – у випусках «Жінки Буковини». Вихідними ми не лише інформуємо, але й розважаємо спортивною програмою «2:1». І це ще не все. У березні стартував проект “За і проти”, завдяки якому слухачі мають змогу зробити обґрунтовані висновки щодо суперечливих тем. Зізнаюся, такий формат – це для мене новий цікавий досвід.

Щодо моїх проєктів, то мені дуже близькі діалекти, не лише як гуцулці, але і як філологу. Тому в проєкті «Буковинська говірка», роблю їх ближчими для слухачів, намагаюся довести, що етимологія буває цікавою не лише мовникам і що модно знати, чому у твоєму краї спілкуються саме так. Ще одна моя слабкість – то гори, тому вони стали частиною проєкту «Мандруємо». У ньому я розповідаю про туристичні маршрути та цікаві місця нашої області, спілкуюся з екскурсоводами, краєзнавцями, мандрівниками і, сподіваюся, надихаю буковинців на внутрішній туризм.

Читайте також: Радіодень та нові спецпроєкти на UA: Українське радіо Буковина

–  Кажуть, що радійні ефіри не такі складні, як телевізійні, бо журналіст ніби за кадром і важливий лише голос. Чи є це правдою?

Тут правда одна – важливий зміст. Думати, про що ти говориш, як ти говориш і навіщо ти це говориш важливо і для телевізійних, і для радійних ефірів. Тим паче прямих. Так, на телебаченні є візуалізація, а на радіо – інтершуми. Технічна складність та команда, яка її забезпечує, – напевно, єдине, чим ми відрізняємось. Нас точно об’єднує вибір спікерів, досвід спілкування з аудиторією, уміння зосередитись і розставити акценти під час розмови. Радійний проєкт «Точка дотику», який я веду, є не лише на FM-хвилі та на Mixcloud, але й на телеканалі. Висновок один – і по той бік камери, і по той бік мікрофона знаходиться буковинець, який хоче чути об’єктивну інформацію. Тому, коли йдеться конкретно про роботу журналіста, я би більше говорила про складність теми та наповнення ефіру експертними думками, а не загалом про складність роботи теле- чи радіоведучого.

Як працюєте в радійній команді із колегами?

Злагоджено, бо кожен на своїй професійній хвилі, яка доповнює одна одну.

Олеся Жук, здається, знає контакти всіх спікерів Буковини і всі знакові історичні події нашого регіону. Її профіль – спортивна тематика. З Олесею люблю працювати найбільше. Ця приязна комунікація з’явилася ще в університетські часи, коли була її студенткою.

Інна Стефанець любить писати інформаційні запити у різні структури, чекати відповіді тижнями, аби провести етер. Її напрямок – гендер.

Маргарита Олійник вміє приборкати нашу «суспільну» кішку і в етерах – місцевих посадовців. Тут про напрямок скажу загальніше – суспільно-політичний.

Ну а я люблю знаходити у сітці мовлення додаткові кілька хвилин етеру, аби поговорити більше зі слухачами та спікерами. Передачі на теми культури і туризму вела би щодня.

–  Яких спецпроєктів чекати у  літньому сезоні?

Одне, що я вже можу обіцяти слухачам, – проєкт «Червона книга Буковини». Це не про флору і фауну краю, а про наші буковинські традиції, які побутують в окремих селах і зникають чи докорінно видозмінюються. Наразі спілкуюся з етнографинею, яка досліджує ці питання, обираємо найбільш цікаві теми для обговорення і готуємося у розповідях продовжити існування обрядів, звичаїв, традицій Буковини. Крім цього, аналізуючи кількість телефонних дзвінків під час прямих ефірів, розумію, що аудиторію «Українського радіо Буковина» цікавлять теми садових та городніх робіт, тому міркую і над таким проєктом з практичними порадами від фахівців.

–  Ти багато у соцмережах розповідаєш про життя гуцулів, зокрема і про свою бабусю. Розкажи, як в тебе виникла ідея писати такі історії?

Писати про гуцулів почала після розмови, яку почула у громадському місці. Говорили про двох мандрівників, які шукали гуцулів. Перший питав, де живуть дивакуваті горяни, у яких замість машини фіра з конями, а замість хліба – кулеша. І його від Вижниці відправляли у наступні села, говорячи, що треба шукати кінець географії. Інший мандрівник запитував, де сильний духом народ, де ті люди, які готують найсмачнішу у світі кулешу, і в тій же Вижниці йому казали, що вже від них починаються Карпати. Парадокс! Дуже показовий, як на мене! Відтоді я почала писати про те, чому Гуцульщина – це не кінець географії, а початок, чому традиція – це про зв’язок поколінь, а не «сільська забаганка». Полюбила це і усвідомила завдяки бабусі і дідусеві. Тому про них і пишу. Це найважче, бо немає такої історії, під час написання якої я би не заплакала. І це найлегше, бо тексти не про обряди і їх значення: їх я залишаю для етнографів, яких читаю для розуміння. Ці тексти про те, що об’єднує всіх – про людські цінності, вміння їх відчути у собі і зберегти якнайдовше.

–  Чи слухають UA: Українське радіо Буковина твої односельчани? Які програми їм подобаються?

Це найважливіше для мене запитання. На щастя, слухають! І це те, що мене мотивує, надихає, рухає вперед і всі інші синоніми, які тільки є в українській мові, можу додавати і прокачувати своє бажання творити знову. Прямі етери слухають, якщо анонсую їх у соцмережах. А ось проєкт «Мандруємо» щоп’ятниці чекають, переслуховують в Інтернеті, пропонують матеріали про села Буковини, надсилають власні архівні записи автентичних коломийок, дискутують про дати заснування церков. Навіть не знаю, це цінніше для мене як для буковинки чи як для журналістки. Напевно, рівноцінно. Очевидно, що слухачі це відчувають, і доводять, що журналістика – то не лише про стандарти роботи, але і про стандарти життя.

 

Нагадаємо, UA: Українське радіо Буковина належить до Чернівецької філії Суспільного мовника. UA: Українське радіо Буковина та телеканал UA: БУКОВИНА входять до мережі найбільшого незалежного медіа в Україні — UA: Суспільне мовлення. 

UA: Українське радіо — найбільша FM-мережа й найпопулярніше розмовне радіо країни.

Слухати UA: Українське радіо Буковина можна онлайн на сайті філії та на частотах: 

Чернівці –  91,8 FM;

Новодністровськ – 106, 6 FM;

Путила – 107,0 FM.